Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

Легенда заснування Мотронинського монастиря – у підбірці найромантичніших легенд Черкащини
07 травня 2015, 17:25 Друк

Видання “Дзвін“ нещодавно опублікувало підбірку семи найбільш трагічних та романтичних легенд Черкаської області. Одна з них походить саме з Чигиринщини.

Корсунь- Шевченківський. «Ян і Наталка»

Стоїть у Корсунь-Шевченківському парку скульптура, що зображує дівчину та юнака.

Було це років з двісті тому. Жила в Корсуні одна дуже багата й вельможна шляхетська родина. Єдиним спадкоємцем усіх родинних багатств був юнак Ян. Запала йому в душу проста корсунська дівчина Наталка, яка жила неподалік від панського маєтку. Довго закохані таємно зустрічалися в Корсунському парку, довго не наважувалися зізнатися батькам. Та сталося так, що панські слуги побачили їх разом і все розповіли Яновому батькові. Довелося хлопцеві розказати про своє кохання й попросити батькової згоди на шлюб. Та відповідь була однозначна: „Ні! Мало того, що вона селянка, та ще й українка, а ми поляки! Ти зіпсуєш собі життя!”  Наталчині батьки також були не в захваті від доньчиного кохання: „Не візьме він тебе, обкрутить та й покине! А як і захоче взяти, то батьки не дадуть! Та й поляк він, чужого роду!”

Зрозуміли Ян та Наталка, що не бачити їм щастя разом. “Як не бути нам удвох, то й жити нема для чого!” – вирішили закохані. У розпачі вони кинулися до високої скелі, що нависала над Россю й, узявшись за руки, стрибнули униз… А люди в пам’ять про їх кохання побудували на тій скелі гранітний монумент.

Скеля Кохання – Тальне

Ось що розповідає про неї місцева легенда.

Було це давно, за панських часів. Покохав бідний селянин Степан племінницю графа Шувалова. Та й вона його не цуралася. Зустрічалися вони таємно. Та не дадуть злі люди добру й коханню зжитися, серцю бідному з багатим з’єднатися. Донесли графу Шувалову в самісінькі вуха: “Кохається ваша пані, та й ще з мужиком”. Розсердився граф,наказав своїм слугам Степана впіймати та й убити за те, що осмілився графського роду доторкнутися. Схопили слуги Степана, а згодом і стратили. Дізналася  молода пані, що заподіяв злий дядько з її коханням. Розповідали,  вся в сльозах вибігла вона з воріт багатого маєтку та й зникла в лісі. А на ранок знайшли її тіло біля річки, над якою височіла горбата скеля; на ній засохли тоненькі цівочки крові. Скеля ніби плакала над розбитим коханням бідного парубка та багатої пані. До цього часу Скелею Кохання зветься.

 Куток cела Угловатка Христинівськиого району – Тополя

Давно, ще за часів царизму, жив у цьому селі гарний та багатий хлопець. Не одне дівоче серце сохло за ним, але він покохав вдовину дочку Тетяну. Не такої невістки хотіла мати парубка. Не раз і не два говорила про це вона своєму синові. Але він у відповідь казав «Мамо, та моя Тетяна – найкраща. Білолиця, чорноброва і струнка, як тополя.» На краю села парубок посадив молоду тополю. Там і зустрічались закохані. Проте  до вінця хлопець пішов з дочкою багатого господаря. А Тетяну востаннє бачили біля молодої тополі за селом. Обіймала її, як сестру, виливала їй свій біль і свою тугу. А потім зникла з села, ніхто не знає де вона ділася. Та й парубок не зазнав щастя з багатою дружиною, за яку батьки дали велике придане. Не було в них ні дітей, ані щастя.

 Йшов час, село розбудувалося, розрослося. Тільки на тому місці, де росте тополя, так ніхто й не побудувався. В жодного господаря не звелася рука зрубати це дерево. Навколо нього виросли нові дерева. Закохані зустрічаються під їхніми вітами.

Мотрин монастир

Неподалік від села Мельників у Холодноярському лісі, що в Чигиринському районі, розташований Мотронинський монастир. Стоїть він на високій горі серед дрімучих лісів, з усіх боків його оточують глибочезні, порослі столітніми дубами та кленами, яри.

Одна з легенд розповідає, що дружина місцевого князя Мирослава, княжна Мотрона, в часи, що передували нашестю Батия, не діждавшись свого чоловіка з далекого походу, зібрала нові дружини і вирушила на його пошук. По дорозі зустріли якесь військо. І, можливо, через те, що була ніч, чи від того, що одне військо було в одязі, відібраному у ворогів, не впізнали одне одного, вони зійшлися в жорстокій битві. Мотрона билася нарівні зі своїми дружинами і заколола не одного воїна, у тому числі й їхнього воєводу. Аж під ранок з’ясувалося, що “неприятельське” військо було дружиною Мирослава. Невтішна вдова, яка власноруч вбила коханого вирішила присвятити своє подальше життя служінню Господові. А монастир. Який вона заснувала. На її честь назвали Мотронинським.

Дівочі гори

Недалеко від Сахнівки, Корсунь-Шевченківського району, над самою Россю, здіймаються ввись гори. Одну з них в народі зовуть Дівочою, другу Пастушкою. Колись, ще в сиву давнину, на одній із гір було городище. І жила там дівчина-сирота – Пастушка. Якось через село проїжджали купці. Запримітили вони дівчину, і слава про неї полинула в далекі краї. Почув про те хан. Вирішив взяти дівчину за дружину.Та відмовила вона хану, мовляв, кохаю сільського коваля, а золото, срібло мені не потрібно.

Розлютився хан. І вирішив силою взяти Пастушку собі за дружину. Військо стало під городищем. Сили були нерівні, тож  вирішила Пастушка скоритися хану.

– Ось я прийшла, – гордо мовила дівчина загарбнику, – я виконала твою умову. Виконай свою – не руйнуй селище, не проливай кров. Присягнись богом, що підеш звідси, не причинивши зла. Накажи своїм воїнам збиратися назад.

Хотів хан заволодіти дівчиною, ступив до неї. Відсахнулася Пастушка – і кинулася в урвище.

Вдарив грім, розкололась гора навпіл, поглинувши і ханське шатро, дорогі килими, золото-срібло.

Відтоді одну з гір називають Дівочою, а другу Пастушкою..

У серпневі ночі часто можна бачити дівчину. Вона спалахує зорею край неба і кидається униз, а слідом за нею котиться-лине передзвін ковальських молотів. То коваль кує зброю, щоб ніколи не забирали наречених…

Мар’їна гора, Канів

Було колись на місці сучасного Канева місто Родень. І жило у Родні багато молодих людей, які  захищали наш край від нападників. У боях і численних вправах відточували вони своє уміння володіти зброєю. Найвправнішими були Богдан і Мар’яна.  Під час боротьби із монголо-татарами захисники Родня мужньо захищали місто. Коли в нерівному бою загинув Богдан, Мар’яна організувала опір і разом із захисниками мужньо билась у яру біля Родня, а потім відступила на сусідню високу гору, де, щоб не здатись у полон кинулася вниз. З цього часу народ назвав яр і гору – Мар’їн яр і Мар’їна гора.

Річка Гірський Тікич

Колись давно на березі ріки жило велике плем’я. Люди займалися мисливством, рибалили, сіяли хліб. Коли нападав ворог, обороняли рідну землю, вмившись водою Тікича. І руки тоді наливалися силою хвиль весняних, стійкістю берегів. Але сталося нещастя: річка почала міліти. Липнева спека випивала воду, рвані острівки піднімалися над різкими хвилями. Раптом із степового краю прийшов ворог. Вогнем палив небо, гнав у рабство жінок і дівчат. Коли люди прийшли до свого Тікича, він був нерухомий. Не було життєдайної води. І тоді все плем’я пішло до старого Любомира.

– Скажи нам, наймудріший, як врятувати Тікича. Якщо він загине, то й нам щастя не відати. – заклекотіло людське море.

Любомир підвівся – старий, як світ. Довго дивився в далеч, а потім, замислений, пішов у свою мазанку. Цілу ніч старого чекали, а коли  запалалав досвіток, він став перед людьми.

Тиша запала між небом і землею.

– Якщо знайдеться між вами десять юнаків і дівчат, які не пошкодують свого життя, свого кохання, віддадуть себе хвилям, – Тікич буде жити. Молоді серця стануть джерелами, що напоять його русло. – промовив старий.

– Я віддаю своє життя, дідусю. Кохання своє візьму з собою. Хай вічно живе на цих берегах пам’ять про велику людську любов. Прощавайте, рідні, – промовила красуня Земляна  і, тримаючи руку свого коханого  Зірчана, майнула з високого урвища. Її прикладу послідували і інші молоді пари. Грізно зашумів Тікич, наливаючи яруги хвилями. Люди підходили до нього, черпали в долоні воду і йшли на захист рідної землі. Прогнали люди загарбників. А Тікич і досі шумить, сила хлопців дужих і врода дівчат схована у його глибинах.


AddThis Social Bookmark Button  Порекомендувати друзям
 

Додати коментар

Якщо Ви знайшли у тексті статті помилку, виділіть її та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter

Коментарі публікуються у відповідності до правил попередньої модерації (читати)

  


Ви на сторінці: Головна Стрічка новин Легенда заснування Мотронинського монастиря – у підбірці найромантичніших легенд Черкащини