Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

Дівича, Родіонова, Богданова – скелі, гори та яри у легендах Черкащини
09 листопада 2015, 20:40 Друк

Кожна скеля, кожен пагорб, кожен курган Черкащини має свою, неповторну історію. «Дзвін» пропонує читачам дізнатися про найцікавіші із них. У тому числі й про відому Богданову гору, що в Чигирині…

Дівича гора (с.Сахнівка, Корсунь-Шевченківський р-н)

Над одним з високих пагорбів, що здійнялися над Россю, навіть тихого дня чується шепіт легенького вітерця. Ніби він повідує легенду.

Одного літа, котрійсь з жінок із поселення неподалік від гори, що збирались стати матір’ю, нестерпно забажалося грибів. Пішла вона в ліс і там у неї з’явилося на світ дитя…

Оскільки хлопчик народився на горі, то назвали його – Горяй. З плином років з хлоп’яти виріс пастушок, а з пастушка красень-парубок, для котрого після одного з свят Купала на Росі настала пора кохання.

І покохав Горяй дівчину Милану, та побратися їм не судилося. Пішов парубок захищати рідну землю від загарбників. Тяжким було розставання Горяя з Россю, родиною, з коханою дівчиною. На прощання, уникаючи стороннього ока, закохані піднялись на пагорб. І просила Милана Перуна, Дажбога, Стрибога дарувати Горяю життя на брані та повернути милого до рідного дому, а Горяй благав Купала, Ладу, Роженицю, як покровителів жінок, берегти його Миланку. Тут же поклялися, що вони будуть вірними один одному до кінця життя…

А потім для Милани тяглися довгі  роки чекання коханого, часто зажурена дівчина виходила на пагорб виливати тугу і просити богів повернути до неї Горяя. Вже повернувся з походу додому князь Святослав, та нечисленні воїнами, серед яких Горяя не було…

Проте не вірилося Милані, що боги не встерегли її нареченого і сподівалася вона, що настане час і милий прилине до неї на кручу… Стояла якось дівчина на горі та співала тужливу пісню. А як скінчила співати, на горі з’явилися воїни великого князя Володимира – славного сина Святослава.

Почув князь пісню, вразила його історія вірного кохання дівчини. І почувши, що гора де вони стояли безіменна, Володимир наказав: за вірність Милани волею великого Святослава кручу називати Дівичою горою. Назву ця гора носить і дотепер.

Гулий яр (с. Кищенці, Маньківський р-н )

За селом Кищенці колись текла річка Митвівка. І хоч вона була невеликою, бо недалеко від села брала початок, люди її любили за чисту, дзеркальну воду. Й кращого місця для відпочинку не було.

Якогось дня  купались в річці дівчата. Сонце відбивало і ній своє гаряче проміння. Та враз із золотої Митвівка зробилась сірою. Небо затягли важкі хмари. Пішли дівчата додому. Але, що це таке там робиться? Чути гамір, крики, палають стріхи. На село напали вороги.

Тож юні подружки повернулися назад за Митвівку.  Раптом ззаду почули тупіт кінських копит.  Все ближче до дівчат ординці. Над їхніми головами вже свище аркан. Та з яру, із-за верболозу пролунав влучний постріл. І чорна петля безсильно впала на траву.

То сільській козак Гула перешкодив людоловам здійснити свою темну справу. На білому коні з шаблею в руках він помчав на зустріч ворогові. І заіскрилася зброя, полилася в річку кров бусурманська. Від міцності відважного козака татари навіть розгубилися, полякалися йти з ним на герць. І підкрався до нього ззаду попихач й вцілив Гулі в спину ножа. Похитнувся козак, залилася кров’ю біла сорочка, проте ще міцніше він стиснув шаблю й в агонії кинувся на ворога. Додолу впав іще один ординець. Впав і козак.

Заплакало небо, як вмирав герой. Блискавка розрізала хмарів товщину, почався дощ. А дівчата уже сховались в лісі. Татари від злості порубали на куски козакове тіло, й розкидали його по яру. З тих пір минуло не одне століття, а яр і досі називають Гулим.

Скеля Родіонова (Маньківський район)

Гранітна скеля висотою до 15 м знаходиться поблизу Буцької ГЕС.  Названа вона на честь бандуриста Родіона.

Було це під час війни козаків з ляхами. Облягли вороги береги Тікича. Шляхта обіцяла козакам дарувати життя, якщо здадуться. Та ті полягли, не випускаючи зброї з рук.

Лишився один козак-музика Родіон. Ратище поламане. Піхва без шаблі буланої, пістолі жодного набою. Тоді схопив він  косу і відбивав нею усіх, хто хотів його полонити.

Захоплений хоробрістю козацькою, король звелів крикнути, що він дарує йому життя, якщо складе зброю. Козак зневажливо відповів, що він уже не дбає про життя, а хоче вмерти, як справжній воїн. Струмувала кров козацька з ран глибоких. Німіли руки. Застеляв очі туман. І не угледів, як ззаду підкрався ворог і метнув у спину спис. Впав козак. І кинулися до нього вороги. Вирвали з грудей серце звитяжця і кинули у ріку.

«Кінець цій землі і цьому бунтівному роду-племені». – сказав ватажок завойовників.

Та на ранок люди побачили, що на тому місці, куди було кинуто серце запорожця, щось засяяло на високій хвилі. Коли війнув вітер, немов струни чиї зачепив – і вони сумно почали грати. Війнув сильніший вітер – і воно озвалося сильніше. Вчувалася і гроза, і дзвін криці, і туга полів козацького степу. То промовляло серце козаче.

Ішов старий запорізький козак. Вчув ту чарівну музику. На полі ратнім зібрав понівечену козацьку зброю – і склав нехитрий інструмент. А струнами його стало козацьке серце.

Відтоді козаків у їх звитяжних походах супроводжували бандуристи. Мужність, хоробрість, людську незламність і любов до рідної землі прославляли вони.

Богданова гора (м.Чигирин)

Високу Чигиринську гору люди назвали Богдановою горою. Вона стоїть посередині Чигирина, ніби великий насипаний курган.

Це чудодійне творіння природи виникло, ніби по замислу людини, на догоду оборонцям рідної землі. В старовину на горі була неприступна фортеця. Багато непроханих гостей-чужоземців поламали свої списи і ребра об цю гору-фортецю. Тут була розгромлена Наливайком стотисячна турецько-татарська орда; тут Б. Хмельницький розтрощив військо польського короля.

Столітні діди й прадіди розповідали, що всім оборонцям Чигирина і землі рідної завжди допомагали громити ворогів не тільки козаки і селяни, а й сама природа. Народна правда завжди мусить перемогти всяке зло й неправду, тому й природа рідної землі не може бути байдужою до всього, що відбувається на нашій землі.

Одного разу Б. Хмельницький був обложений стотисячним ворожим військом на Чигиринській горі. Козаки хоробро боронилися, але не стало води і життя людей поставлено під загрозу.

Ворог вирішив узяти військо Хмельницького взмором. На високій горі в козаків Богдана були великі запаси їжі, а води не було. Спершу почала гинути без води худоба, а потім і люди…

І ось тут-то і прийшла на допомогу своїм синам рідна земля-матінка. Раптом на горі між кам’яними скалами забурлила свіжа джерельна вода нестримним потоком. Старі люди догадувалися, що нібито вода пішла на гору з Тясмина тими підземними ходами, якими колись Хмельницький водив коні напувати до річки.

Це джерело врятувало козаків від смерті. Набравшись нових сил, Б.Хмельницький розгромив вороже військо. Козаки боронили свою землю, свій рідний дім, тому, їм, як кажуть, і стіни допомагали.

З того часу це джерело продовжує існувати і невпинно, зимою і літом, тихо дзвенить непомітним срібним струмочком.


AddThis Social Bookmark Button  Порекомендувати друзям
 

Додати коментар

Якщо Ви знайшли у тексті статті помилку, виділіть її та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter

Коментарі публікуються у відповідності до правил попередньої модерації (читати)

  


Ви на сторінці: Головна Стрічка новин Дівича, Родіонова, Богданова – скелі, гори та яри у легендах Черкащини