Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

У мережі повідомляють про перемоги сучасних героїв Чигиринщини
27 червня 2017, 09:43 Друк

GeroyЧигиринець Павло Антоненко був веселим і дуже сильним козаком – з тих, про кого кажуть «підкови гне руками».  Він міг би здобувати спортивні вершини, та коли на українську землю вторглися окупанти – на початку вересня 2014 року пішов у армію… Служив у 43-й окремій артилерійській бригаді, поліг поблизу Гродівки на Донбасі 31 січня 2015 року, водночас із земляком з Черкащини, сільським головою Косарів Кам’янського району Василем Воропаєм – під час обстрілу терористами українських позицій з установок «Град».

Через три місяці після загибелі старшого солдата Антоненка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а у його рідному Чигирині пройшов турнір з армреслінгу на честь перспективного спортсмена, який загинув, коли йому не було ще й 23 років… Участь у турнірі приймали спортсмени з трьох областей України.

Мирним аграрієм міг би бути чигиринець Віталій Рясніченко, який після технікуму відслужив термінову службу у внутрішніх військах, а потім пішов служити за контрактом у 30-у окрему механізовану бригаду. Весна 2014 року для кулеметника Рясніченка пройшла у боях за Вуглегірськ та Іловайськ. Під Дебальцевим був поранений, але після лікування у госпіталі повернувся до армії. 21-річний боєць трагічно загинув 27 лютого 2016 року… Посмертно нагороджений козацьким орденом «Честь».

Старшина Володимир Загуба мав за плечима досвід служби в десантних військах. З початком подій на Сході кинув все і пішов воювати добровольцем. Брав участь у боях в складі 90-го окремого аеромобільного батальйону. Мав позивний «Лєший» – очевидно тому, що у мирний час працював лісником…

18 січня 2015-го року їхня група гранатометників отримала наказ дістатися до одного з терміналів Донецького аеропорту, забрати вбитих та змінити поранених, – мала відбутися чергова ротація. Вирушили на трьох МТЛБ (багатоцільових легкоброньованих транспортерах). Уночі з 19 на 20 січня через густий туман група збилася з визначеного курсу і відійшовши майже на кілометр від дороги, потрапили в засідку. Почався одночасний обстріл з трьох сторін. Першим вибухом було вбито та поранено солдатів, що знаходилися зверху на броні, серед тих, що загинули — і Володимир Загуба. Друге потрапляння сталося у люк машини, з якого в той час вибиралися бійці. Земляк Загуби, Вадим Бабенко,контужений і поранений у ногу, потрапив до полону.

43-річний старшина-десантник Загуба похований у рідній Новоселиці, односельці зустрічали загиблого кіборга-гранатометника на колінах. Без батька залишився син В’ячеслав…

Михайло Михайлович Слісенко у Боровицю на Чигиринщину приїхав з Донеччини, де довго жив і працював шахтарем. Визволяти від ворога рідні місця, де минула молодість, 56-річний доброволець, який за сивого чуба отримав позивний «Сєдой» (хоча молоді бійці частіше називали його «Міхалич» або «дядя Міша»), вирушив у складі батальйону «Айдар» у липні 2014 року.

4 вересня він востаннє телефонував додому і ніби прощався з рідними… Наступного дня, 5 вересня у складі групи бійців на двох машинах «Сєдой» під’їхав до блокпоста поблизу Веселої Гори під Щастям на Луганщині — на ньому майорів український прапор. Командир групи вийшов з машини і тут виявилося, що це – засідка… Терористи відкрили вогонь. Прострелено бензобак, одна з автівок вибухнула. Як писала пізніше сєвєродонецька газета «Прав-Да!», терористи тіла убитих палили та розчленовували — розрізали животи, проломлювали голови, спалювали ще живих. Командував озвірілими бандитами неонацист угруповання «Русічі» з російського Петербурга…

«Сєдой» утримувався на «гауптвахті» ОВК в Луганську, де його як «айдарівця» постійно допитували з катуваннями. 7 вересня, не витримавши тортур, він помер - медсестра батальйону «Айдар» Тетяна Борисенко (позивний «мама Таня»), яку бойовики підло захопили  у полон, коли вона приїхала на переговори, щоб забрати тіла загиблих українців, пізніше свідчила, що терористи підвісили колишнього донецького шахтаря наручниками до спортивної перекладини й забили до смерті…

Без опіки й допомоги рідної людини залишилися старенька мама Героя, його 18-річна дочка та двоюрідна сестра з дитиною-інвалідом… Михайло Слісенко посмертно нагороджений відзнакою «За оборону Луганського аеропорту».

Уродженець чигиринських Тіньків Олександр Смоляр був кадровим військовим – офіцерську службу розпочинав у Черкасах, потім продовжив у Миколаєві. Їхній полк Нацгвардії перекинули на Донбас після початку вторгнення туди російських диверсійних груп. Майор Слісенко загинув напередодні Дня Незалежності, у переможному для українців бою.

О 10-й годині ранку 23 серпня 2014 року рейдова група нацгвардійців поблизу села Лисичого Амвросіївського району Донеччини, за вісім кілометрів від кордону з Росією, засікла ворожу колону. Три вантажівки – «КамАЗ» і «Газель» з боєприпасами та «Урал» з піхотинцями (у декількох бойовиків були зелені пов’язки на головах з написом “Чечня») рухалися з боку російського кордону у супроводі двох бронетранспортерів. Не зважаючи на чисельну перевагу ворога, бійці Нацгвардії вступили в бій і виграли його… Смолоскипами горіли машини «путінських туристів», коли нацгвардійці залишали поле бою, завантажені трофеями. Але з собою везли не лише чотирьох полонених ворогів, а й тіла трьох загиблих побратимів – серед них був і майор з Чигиринщини Олександр Смоляр…

Осиротіла родина 38-річного майора – дружина, син і донька. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «За заслуги перед Черкащиною», а найдовшу вулицю рідного села Тіньки (колишню Леніна), односельці перейменували на вулицю Олександра Смоляра…

Допис із сайту «Козацький край»


AddThis Social Bookmark Button  Порекомендувати друзям
 

Додати коментар

Якщо Ви знайшли у тексті статті помилку, виділіть її та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter

Коментарі публікуються у відповідності до правил попередньої модерації (читати)

  


Ви на сторінці: Головна Стрічка новин У мережі повідомляють про перемоги сучасних героїв Чигиринщини