Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

Черкаську область утворили 65 років тому
09 січня 2019, 12:00 Друк

черкащина7 січня Черкаській області як самостійному адміністративному утворенню виповнилося 65 років. 28 грудня 1953 року вперше – на офіційному рівні, а саме засіданні Президії ЦК КПУ було обговорено ідею утворення Черкаської області. Її визнано доцільною, насамперед, задля «розукрупнення Кивської області, наближення і обслуговування віддалених районів». Розповів “Новій Добі” краєзнавець Борис Юхно.

Справді, із площею 41 тисяча квадратних кілометрів столична область була найбільшою в Україні. Протяжність її із півночі на південь сягала 350 кілометрів, а віддаленість південних районів – Христинівського, Уманського, Звенигородського та інших – залізницею на 250–300 кілометрів – значно ускладнювала керівництво народним господарством «околиць» Київщини.
Тож у дні святкування «300-річчя воз’єднання України з Росією» на відповідному ідейному підґрунті та з належними приуроченнями, як самодостатня територіально-адміністративна одиниця відродилася земля Богдана. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 січня 1954 року, її сформували Бабанський, Буцький, Городищенський, Жашківський, Звенигородський, Канівський, Катеринопільський, Корсунь-Шевченківський, Ладиженський, Лисянський, Маньківський, Мокрокалигірський, Вільшанський, Ротмистрівський, Смілянський, Тальнівський, Уманський, Христинівський, Черкаський та Шполянський райони Київської області; Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Шрамківський та Чорнобаївський райони Полтавської області; Златопільський і Кам’янський райони Кіровоградської області; Монастирищенський район Вінницької області.

Таким чином, на час утворення Черкаська область включала 29 районів та три міста обласного підпорядкування: Черкаси, Умань і Смілу. Її загальна площа становила 21,1 тисячі квадратних кілометрів, чисельність населення – 1 мільйон 497 тисяч осіб, при цьому лише 17,4 % міського, а 82,6 % проживало у сільській місцевості.

Новий 1954 рік жителі крайніх районів чотирьох українських областей – Київської, Полтавської, Кіровоградської та Вінницької, як і скрізь, зустрічали радісно й натхненно. Народ уже оговтався після смерті Сталіна: на диво й на щастя, нічого страшного з країною не сталося. У новорічному радіопривітанні голова Верховної Ради Ворошилов запевнив, що «жить радостней и веселей» будемо й надалі. Славлячи партію та її нових вождів – уперше двох: Микиту Хрущова та Георгія Маленкова, і тоді ще ніхто не знав, який головніший, – раділи черговому передсвятковому здешевленню харчів. Милувалися новим масовим атрибутом свята, поштовими листівками з рум’янощокими малюками, сніговиками і кремлівськими курантами. Але улюблену новорічну пісеньку «В дружный круг у елки станем всей страной – славься, наш великий Сталин, славься, Сталин наш родной!» зі зрозумілих причин вже не співали.

Уявіть собі: олів’є ще не було, тож святковість столу упізнавалася за наявністю на ньому холодцю та ще однієї ознаки – двох страв із «Книги о вкусной и здоровой пище», перевиданої 1952 року. Кулінарну енциклопедію почали створювати задовго до війни під невсипущим оком наркома харчової промисловості Анастаса Мікояна, а щоб зміцнити дружбу народів на застільному рівні, книгу збагатили величезною кількістю рецептів національних страв. Та була вона настільки дефіцитною, що до наших провінціалів з Кіровоградщини, Полтавщини і навіть Київщини рецепти потрапляли «по знайомству» після стонадцяти переписувань. Так само, як і слова шлягера у виконанні Капітоліни Лазаренко «Бессаме мучо»: ніхто не знав, що воно таке і з чим його їдять, але дуже хотілося. Зі страв, якщо в кулінарній історії СРСР нічого не наплутано, народ від Балтики до Сахаліну саме тоді відкрив для себе узбецький плов, чим дуже потішив азіатів: вони зрозуміли, що вкрай потрібні цій країні.

Тож святкували-раділи, скажімо, київські жашківчани, полтавські чорнобаївці, кіровоградські кам’янчани та вінницькі монастирищенці, й гадки не мали, що Новий рік і підпільне Різдво – то ще не вся радість, бо невдовзі бути їм усім земляками. Що у високих кремлівських кабінетах, йдучи назустріч ініціативі Президії Верховної Ради УРСР про розукрупнення величезної Київської області, протяжність якої з півночі на південь сягала 350 км, вже вирішили утворити нову адміністративну одиницю – Черкаську область. Не в курсі були, бо навіть на балачки партія часу не лишила: вперше на офіційному рівні, а саме – на засіданні президії ЦК КПУ – ідею обговорили 28 грудня 1953 року (!).

А тут ще й ідеологічна складова окреслилася, 300-річчя Переяславської ради. Тієї, де «навіки разом, навіки з російським народом». Черкащина, як відомо, у цьому зближенні відіграла вирішальну роль. «Скинулися» сусіди районами, кому скільки не шкода було, й під Різдвяною та червоною зірками народилася нова велика Черкащина. Її центром після короткої, але запеклої боротьби лобістів, власне, Черкас, вузлової Сміли, лівобережного «прополтавського» Ірклієва та віддаленої і «не дуже української» Умані проголосили місто над Дніпром.

Вже 9 січня в свіжоспечену столицю краю прибула група працівників ЦК КПУ на чолі з Борисом Вольтовським, майбутнім першим секретарем місцевого обкому, який через багато років напише: «Старовинне одноповерхове містечко, в якому ще помітними були сліди війни, зустріло нас сніговими заметами й незвичною тишею. Міського транспорту тут фактично не було, комунальне господарство хоч і було, та вкрай слаборозвинуте…»

Свого часу в циклі статей «Від секретарів до губернаторів» черкаський журналіст Володимир Ушанов детально відтворив «момент народження області», тож йому слово: «Ще до виходу Указу Презизидії Верховної Ради СРСР перший секретар обкому партії і голова обвиконкому, отримавши інструкції від вищого керівництва, вирушили у неблизькі та загадкові Черкаси. Їхній шлях виявився складним. Напередодні випав глибокий сніг, але не він виявився головною перешкодою, а незамерзаюче Ординське болото за Смілою, у якому загруз їхній автомобіль. Дістатися до суходолу керманичам нової області допомогли військові, які прислали на гать тягача. Як потім згадував Борис Вольтовський у своїх мемуарах, у містечко на березі Дніпра вони в’їхали, коли сутеніло. Навколо лежали снігові замети. У жодному з вікон не горіло світло. Вольтовський і Лутак лише перезирнулися: он, виявляється, у яку «діру» направив їх рідний ЦК!

На новій адміністративній карті України за своїми контурами Черкаська область нагадувала черевик із трохи надірваною підошвою. Чи не найбільшою проблемою залишався автогужовий міст через Дніпро. Із лівим берегом місто зв’язувала паромна переправа. На ній встановився чіткий порядок переміщення машин, підвід, людей. Першими мали право «вмощуватися» ті, кому їхати найдалі, тобто жителі Драбова і Шрамківки. За ними на платформу ступали чорнобаївці та іркліївці. Замикали ряди пасажирів золотонісці і гельмязівці. Нерідко за місце в черзі на причалі виникали сварки, і в запалі хтось кричав: «Ти куди, дурню, прешся, зараз моя черга!» І хтось так само гаряче відповідав: «Я не дурень, я з Драбова!..»

А свіжесенькі обласні Черкаси мало чим нагадували теперішні. Тут, як у людини: одне діло, коли тобі менше року, і інше – коли 65. Але річ не в тім, що місто було у рази меншим за усіма статистичними показниками. Тоді Черкаси мали цілковито іншу внутрішню «природу і організацію». А щодо статистики то таке: 60 тисяч люду, близько 20 заводів, фабрик і великих артілей, педінститут, чотири технікуми, 17 шкіл (як закладів, разом з неповними і вечірніми), драмтеатр (сцена клубу, де нині краєзнавчий музей), два кінотеатри («Родіна» і «Україна»), 7 стаціонарних кіноустановок при клубах, 11 профспілкових клубів, три міські і 47 профспілкових бібліотек, три стадіони, 15 дитсадків, дві дитячі бібліотеки, піонерський клуб, 160 магазинів і ларків державної та кооперативної торгівлі. Але головне – четверта частина міста лежала біля споконвічного Дніпра: того, якого вже за одну п’ятирічку не стане…


AddThis Social Bookmark Button  Порекомендувати друзям
 

Додати коментар

Якщо Ви знайшли у тексті статті помилку, виділіть її та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter

Коментарі публікуються у відповідності до правил попередньої модерації (читати)

  


Ви на сторінці: Головна Стрічка новин Черкаську область утворили 65 років тому