Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

Власна думка
Ірина ГЕРАЩЕНКО: "Щодо можливої заборони абортів в Україні"
06.04.2017  |  Додати коментар  |  Власна думка
Ірина ГЕРАЩЕНКО:

Згідно зі статистикою, найбільше абортів роблять незаможні заміжні сільські жінки, які ще й часто страждають від домашнього насильства і пияцтва своїх чоловіків, від недоступності сучасних контрацептивів. Ось про що варто знати і думати деяким "законотворцям", що фонтанують безумними законотворчими ініціативами. А від фракції БПП очікую офіційної реакції на законотворчу ініціативу її депутата про заборону абортів.

Небажана вагітність – це й відповідальність партнера, до речі. Може, в цьому напрямку нехай деякі бурхливоактивні "законотворці" пофантазують і щось там вигадають.

А якщо серйозно, то я займаю в цьому делікатному питанні наступну позицію. Вагітність має бути бажаною, відмова від аборту має бути свідомою, за переконаннями, а не через примус і заборону, бо законодавча заборона збільшить кількість підпільних абортів і призведе до значного росту смертності і захворюваності, каліцтва жінок, сирітства. При цьому партнери, в тому числі деякі намахані законотворці, які строчать такі законопроекти і збираються за них голосувати, аж ніяк не постраждають і не відмовляться від свого способу життя, часто далеко не праведного.

Владі, державі варто серйозно займатися просвітницькими програмами щодо планування вагітності, контрацептиви мають бути доступними для жінки і чоловіка, і врешті решт всі мають відповідально ставитися і до свого здоров'я, і до здоров'я майбутніх дітей. Буде більше толку, аніж від заборон.

Я проти абортів, але це має бути вибір і усвідомлене рішення жінки. Я дуже люблю дітей і знаю сотні випадків, коди жінку від важкого кроку зупинили чиїсь важливі слова підтримки. І знаю ще більше випадків, коли жінку ніхто не зупинив, навпаки підштовхували і примушували, в тому числі партнери, і це залишилося важкою психологічною травмою на все життя.

Я за відповідальність партнера. Я категорично проти заборони абортів. Я за відповідне просвітництво і виховання, за усвідомлену вагітність, бажану для жінки. Я проти ханжества і заборон, які можуть мати страшні наслідки для здоров'я тисяч жінок. І чому завжди такі «ініціативи» йдуть від чоловіків-депутатів? Цікаво, як до цього ставляться їх партнерки?

Народний депутат України, уповноважений із мирного регулювання конфлікту в Донецькій та Луганській областях Ірина Геращенко

Джерело: «Новое время»

Павло КАРАСЬ: «Економіка Черкаської області стоїть перед найбільшими викликами за всі часи української незалежності»
29.03.2017  |  Додати коментар  |  Власна думка
Павло КАРАСЬ: «Економіка Черкаської області стоїть перед найбільшими викликами за всі часи української незалежності»

Економіка Черкаської області стоїть перед найбільшими викликами за всі часи української незалежності. З 6 березня зупинено найбільше промислове підприємство області – ПАТ «Азот». А це не просто підприємство. ПАТ «Азот» є основою сільськогосподарського комплексу області. Бо немає урожаю без добрив. На сьогоднішній день під зривом весняна посівна. Через зупинку підприємства аграрії не отримали попередньо замовлені мінеральні добрива. І якщо найближчим часом ситуація не зміниться, ми отримаємо реальний удар по найбільшій галузі черкаської економіки – по сільському господарству. Зараз це ледь не єдина галузь, яка динамічно розвивалася, давала прибутки, валютну виручку, інвестиції та робочі місця.

Під загрозою повної зупинки інше фундаментальне підприємство області – «Черкасиобленерго», де третій місяць не виплачується зарплата. Це державне підприємство, не маючи елементарних засобів, може припинити обслуговувати мережі електропостачання. Переконаний, події на цих двох підприємствах пов’язані.

Крім того, враховуючи, що «АЗОТ» експлуатує міські каналізаційні очисні споруди, можливий колапс підприємства несе колосальні екологічні ризики, перед якими львівське сміття буде здаватися весняними квіточками.

Я не вірю в такі співпадіння.

Загроза повної зупинки найбільших підприємств області, які уособлюють стратегічну промислову інфраструктуру, нагадує чітко сплановану диверсію.

Не можу зрозуміти урядову логіку у цій ситуації і мені байдуже, що олігархи зводять рахунки один з одним. Я не розумію одного: як при цьому можна знищувати економіку області, фактично лишати десятки тисяч черкащан без роботи та засобів існування..

Як депутат Черкаської міської ради, я вимагаю негайного втручання уряду в цю ситуацію.

Для забезпечення роботи ПАТ «Азот» потрібно 105 млн м3 природного газу на місяць. З досвіду стосунків з НАК «Нафтогаз України» знаю, що достатньо одного дзвінка до керівника «Нафтогазу-України» з боку Прем’єр-міністра України.

У всіх черкащан, незалежно від поглядів чи політичних уподобань, має бути одна вимога – негайний запуск роботи ПАТ «Азот» та вирішення питання поставки добрив аграріям. А після цього вже визначатися з взаємними боргами, власністю, майном, вирішувати ряд інших питань. Так як фактично мова йде про виживання економіки всієї області!

Павло Карась, депутат Черкаської міськради, ВО "ЧЕРКАЩАНИ"

коментар з «Прочерку»

Юрій Ткаченко: «Децентралізація надала нові розвиткові інструменти»
22.03.2017  |  Додати коментар  |  Власна думка
Юрій Ткаченко: «Децентралізація надала нові розвиткові інструменти»

Об’єднані громади конкурентно виграють на Черкащині. Про це заявив очільник області Юрій Ткаченко на Раді регіонального розвитку у Києві, інформує прес-службі Черкаської райдержадміністрації.

– Президент України і Прем’єр-міністр чітко окреслили курс нашої країни, яким ми впевнено рухаємося, – зауважив голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко. – Ключове – це децентралізація, яка щодалі поширюється на різні сфери. Вона надає нашим громадам нові розвиткові інструменти. І тут важливо дійти до кожного керівника села чи міста й переконати, що, зволікаючи, можна конкурентно програти. Узяти нашу Білозірську ОТГ, що першою у країні об’єдналася. Позмагатися з нею тепер мало хто може: там збудували житло для лікарів, є свій ЦНАП, ремонтують дороги тощо. Тобто роблять усе те, що роками не мали змоги. Ресурс на розвиток інфраструктури ця громада отримала від держави – без посередників. Загалом власні ресурси наших громад-об’єднавців зросли втричі, а доходи бюджетів із трансферами – всемеро.

Також очільник області розповів про проекти, що реалізують на Черкащині у сфері освіти й медицини. Він наголосив, що головним пріоритетом є наближення якісних послуг до людей.

– Ми працюємо над створенням інноваційних і опорних шкіл, – пояснив Юрій Ткаченко. – Ідеться і про сучасне обладнання, і про мотивацію вчителів, і про їхнє перенавчання. Якщо брати медицину, то тут працюємо над комфортними умовами в медзакладах, оновленням обладнання та самої системи надання послуг. І задля найкращого результату потрібна консолідація зусиль і співпраця на різніх рівнях.

Валентин ЛАЗУРЕНКО: «Чигирин – один з центрів політичного життя Східної Європи ХVІІ ст.»
16.03.2017  |  Додати коментар  |  Власна думка
Валентин ЛАЗУРЕНКО: «Чигирин – один з центрів політичного життя Східної Європи ХVІІ ст.»

У ході Національної революції середини XVII століття місто Чигирин з невеликого козацького міста перетворилося у один з найважливіших центрів політичного життя Східної Європи, де зустрічалися дипломати Польщі, Молдавії, Росії, Швеції, Венеції, Туреччини, Криму, Валахії. Тут визначались шляхи вирішення військово-політичних проблем, важливих для долі всієї Європи. Посли могутніх держав добре знали шлях до Чигирина – столиці козацької держави Богдана Хмельницького. Вже в квітні 1649 року до Чигирина приїздить російський посол Григорій Унковський з посланням до Богдана Хмельницького від царя Олексія Михайловича. У листопаді цього ж року до Чигирина прибуває ще один царський посол – Григорій Неронов. У травні 1650 року в Чигирин прибув відомий венеціанський дипломат Віміна з пропозицією про створення широкого антитурецького союзу. В 1650 році двічі побував в Чигирині турецький посол Осман-чауш з листами від великого візира Бектеш-аги. У жовтні 1650 року Чигирин відвідав польський посол Воронич з листами короля Яна II Казимира до Богдана Хмельницького. На початку 1652 року Богдан Хмельницький прийняв у Чигирині відомого на той час московського купця Перфилія Зеркальникова з царською грамотою «для обидних дел». Наприкінці травня 1653 року були прийняті в столиці України російські посли Артем Матвєєв та Іван Фомін. У березні 1655 року аудієнцію у гетьмана запросив посол силістрійського паші Сіяуша Шагин-аги з дорученням великого візира Азема-паші розпочати переговори. У 1656 – 1657 роках продовжувався інтенсивний обмін посольствами між Чигирином і Константинополем. У липні 1656 року до Чигирина приїхав Франц-Шибеші, щоб за дорученням семигородського правителя Ракоція «приязнь двох народів, вихованців Марса, закріпити урочистими договірними актами». На початку жовтня цього ж року посол Ракоція Ласлав Уйлакі привіз до Чигирина підписані присяжні грамоти, а 8 жовтня 1656 року гетьман і старшина підписали договір про дружбу між Військом Запорозьким і Семиградом. У січні 1657 року до Чигирина з листами від шведського короля Карла Густава прибув посол Велінг. А у червні цього ж року до козацької столиці прибув посол бранденбурзького курфюрста Фрідріха Вільгельма ігумен Данило з пропозицією укласти договір про дружбу з Богданом Хмельницьким. У цей же час з наказом з’ясувати політичну позицію Хмельницького в Чигирин прибув і російський посол Федір Бутурлін. Постійні дипломатичні стосунки з різними країнами викликали до життя своєрідний церемоніал прийому іноземних послів, який склався при дворі Хмельницького в Чигирині. Назустріч особливо важливим посольствам висилали почесну варту, яка вітала послів і проводила їх до гетьманської столиці. Послам надавали приміщення і харчування. З привітанням від гетьмана приходив хто-небудь із старшини, найчастіше генеральний осавул, до його загибелі послів нерідко вітав старший син Хмельницького Тиміш. На другий день після приїзду посольства знову приходили представники старшини проводити послів на аудієнцію до гетьмана. Посли їхали верхи, на парадно прибраних конях: найбільш значних дипломатів супроводила почесна варта з козаків Чигиринського полку. Російські посольства їхали в такому порядку: попереду піддячий, який віз царську грамоту, далі – сам посол зі своїм почтом, а позаду – козацьке товариство. Посли спішувались з коней при ґанку гетьманського будинку. Їм назустріч виходив генеральний писар, нерідко з іншими представниками генеральної старшини і проводив до гетьманської «світлиці». Недалеко від дверей послів зустрічав сам гетьман, часом з синами. Посол виголошував привітальну промову і передавав гетьманові листа від свого володаря, а також вручав привезені подарунки. Далі генеральний писар уголос читав привезений лист. Після цієї церемонії Хмельницький запрошував послів «хліба їсти». Страви подавались у цю ж кімнату. На бенкеті гетьман проголошував тост на честь володаря, який прислав посольство, а також на честь послів. Тости на честь коронованої особи та посла супроводжувались салютами з гармат. Після бенкету старшина проводила послів до відведеного їм місця постою. Наступного дня посли знову приїздили до гетьмана, тепер вже для ведення ділової частини переговорів. Гетьман запрошував їх до окремої кімнати і там у присутності одного тільки генерального писаря вислуховував пропозиції послів, обговорював їх і давав свої відповіді. Переговори, як правило, тривали кілька днів. Посли, звичайно, просили, щоб їх не затримували довго. На прощальну, відпускну аудієнцію посли приїздили також в супроводі представників генеральної старшини. Гетьман прощався з дипломатами, передавав запечатаного листа, наділяв послів подарунками, часом і грішми, і давав прощальний бенкет. З Чигирина послів проводила почесна варта, деколи з військовою музикою, а до кордону їх супроводили провідники. Яскраві свідчення про це містять мемуари німецького священика Конрада Якоба Гільдебрандте, який на початку 1657 року побував у козацькій столиці Чигирині у складі шведського посольства Веллінга. Він вів щоденник, на основі якого в 1668 році були написані «Подорожні нотатки». Ось що він собі занотував: «Як тільки пан посол увійшов до Чигирина, йому відвели окреме приміщення, де він міг мешкати зі своїми людьми та своїми кіньми. Окрім того, гетьман Богдан Хмельницький звелів запровіянтувати пана посла, прислав спершу цинкову сулію, повну оковитої, а потім пішла провізія. Через те, що пан посол не був зовсім ласий на таке питво, то оковиту вручили спедиторові. Він обіцяв цю оковиту перелити в барилочку для людей, які будуть вертатися. Окрім провізії, надіслали послу ще й пашу для коней. Все це йому нічого не коштувало. 18 січня 1657 року запросили пана посла на аудієнцію до гетьмана. Після обміну чемностями і закінчення конференції, що проводилась латинською мовою, було прийняття. Перед відїздом посла з Чигирина гетьман подарував йому білого коня, декілька соболевих шкур та мішечок грошей, де було 50 державних талярів – це було на прохарчування. Його обслузі гетьман звелів виплатити 15 талярів». У 1654-му і 1656-му роках подорожував по Україні антіохійський патріарх Макарій III зі своїм сином Павлом Алеппським. Останній описав цю подорож у своєму щоденнику. Є там і нотатки про перебування сирійців в Чигирині, про їх спілкування з Богданом Хмельницьким. Автор денника пише, що перед містом «писар, себто секретар Хмеля, вийшов нам назустріч і з великим відділом козаків провів нас до міста головною дорогою. Коли ми під’їхали до міста, молодший гетьманич вийшов нам назустріч із процесією та духовенством, і нас провели до старої дерев’яної церкви Успіння Богородиці, що стоїть біля гетьманської палати. Після служби Божої ми пішли до гетьмана на обід». У ті часи було прийнято дарувати подарунки під час дипломатичних прийомів. Хмельницький обдаровував послів породистими кіньми та дорогоцінною зброєю. Російський посол Унковський одержав від гетьмана лук з сагайдаком, Віміна – майстерно зроблену рушницю, орнаментовану золотом і сріблом. Іноземні посли також привозили гетьманові подарунки від своїх володарів. Російські посли завжди наділяли гетьмана і старшину дорогоцінними соболями. Так, царські дипломати Матвєєв і Фомін привезли в дарунок гетьманові “5 сороків соболів, разом з 500 рублів, Виговському – 3 сорока в 200” та йому ж іще в запрос за службу и раденье и проведование вестей 5 пар по 5 рублів – але це він отримав потайки від гетьмана. Далі: військовому обозному Федорові Коробці, чигиринському полковникові Карпові Трущенкові і наказному Іванові Волеваченкові, черкаському полковникові Григор’єві Пархоменкові, військовому осавулові Михайлові Миськові, чигиринському отаманові Яцкові Нечипоренкові, Данилові Виговському і “ближнім людям гетьмана“ – разом 15 пар соболів по 5 рублів пара (мабуть, по парі кожному). Взамін гетьман прислав їм до господи на прощання наступні дарунки: «Матвєєву коня, лук ядринський і грошима 40 єфимків (талярів), від Виговського також ядринський лук і пару «ольстер» (піхов) для пістолів. Фомину коня і 25 єфимків». Цисар Фердинанд передав Хмельницькому срібний позолочений кубок. Султанські посли привозили дорогий одяг, шаблі та іншу зброю, коней, ласощі. Церемоніал прийому іноземних гостей, який склався в Чигирині, столиці Української козацької держави Богдана Хмельницького, є переконливим підтвердженням того факту, що на світовій арені другої половини XVII століття постала самостійна держава, з думкою якої рахувались майже всі держави Східної Європи. Європейські країни оцінювали Україну періоду Хмельницького як самостійну державу. Здійснення Хмельницьким широкої розгалуженої міжнародної діяльності і наявність дипломатичних відносин з багатьма державами, листування з ними, укладення договорів, обмін посольствами – свідчення входження України в русло міжнародної політики.

Валентин Лазуренко, український історик і громадський діяч, доктор історичних наук, професор, проректор з гуманітарно-виховних питань Черкаського державного технологічного університету, академік Академії наук вищої освіти України.

Джерело: «Нова Доба»

Тетяна ЄЩЕНКО: «Дограються, що слово «інвестувати» розумітимуть як «вкрасти», а не «вкласти»
09.03.2017  |  Додати коментар  |  Власна думка
Тетяна ЄЩЕНКО: «Дограються, що слово «інвестувати» розумітимуть як «вкрасти», а не «вкласти»

Причина більшості конфліктів і непорозумінь - не так погані вчинки інших людей, як наші погані думки про них. І навпаки. Нам хотілося б відповідати винятково за те, що ми робимо і говоримо. Але доводиться відгрібати сповна за те, що інші від нас бачать, чують, і ще залежно від того, яку інтерпретацію цьому нададуть. Колеги підтвердять, що навіть звичайним «дякую» можна і похвалити, і облаяти, в залежності від контексту. Тож комунікація – штука непроста. Але й нефахівцеві зрозуміло, що найкращий спосіб не здаватися людиною, яка ходить із дулею в кишені – просто витягти руки з кишень.

Проте вже котрі за рахунком «інвестори» повторюють на Черкащині одну і ту саму помилку, самовпевнено вважаючи, що комунікація і роз’яснення своїх будівничих планів – марна витрата часу.

Минулої неділі "інвестори", які прийшли ощасливлювати місто Черкаси грандіозними хмарочосами в парковій зоні в Соснівці, одержали гарний урок: перш ніж щось проектувати чи будувати, варто комунікувати! Стати першим джерелом інформації про свій проект, спілкуватися з громадою, шукати прихильників свого проекту серед звичайних людей. І ділити мінімум надвоє обіцянки депутатів "усе швиденько порішати".

Громадські слухання щодо питання забудови Соснівки були короткими. Але якби агресію залу можна було б перетворити на електроенергію і пустити по дротах, проблема з енергоживленням країни була б вирішена.

Тепер очевидно, що «швиденько порішати» точно не вийде. І кожна нова спроба проштовхнути забудову Соснівки як благо для Черкас, якого місто чекало стонадцять років, генеруватиме новий негатив. Навіть якщо забудовник хмарочосів особисто відремонтує кожну яму на бульварі Шевченка і відновить театр, і залиже кожну рану, завдану мешканцям міста недолугою владою, довго-довго усім причетним до будівництва ще гикатимуться оті всі спроби «втюхати» громаді суперечливий проект.

Та хіба когось чомусь навчив досвід олігарха, чиї люди вже 1,5 року намотують кола навколо то однієї, то іншої районної ради, аби переконати місцевий люд дати добро будівництву птахофабрики?

З легкої руки прихильників доктрини «гроші люблять тишу», слово «інвестор» може взагалі перетворитися на лайку. Так і буде, якщо охочі щось створити чи побудувати і надалі вважатимуть, що роз'яснювати свої будівельні плани народу не потрібно, а при виникненні підозрілих запитань достатньо притримуватись перевірених "стратагем" на кшталт "якось проканає", або "рано чи пізно розсмокчеться".

Інвестування – це розміщення капіталу з метою отримання прибутку, а не благодійна діяльність. Будівництво житлового мікрорайону на місці лісу із запаморочливим краєвидом на Дніпро - не створення додаткового блага для Черкас, а вигідне забудовнику вкладення коштів. Тож інвестувати - це означає вкласти. Але якщо інвестор гратиме в мовчанку, замість «вкласти» наші люди чутимуть «вкрасти». І будуть праві!

Тетяна Єщенко, PR-менеджер, медіаексперт, публіцист

Коментар з «Провсе»

Ви на сторінці: Головна ПРОЕКТИ Власна думка