Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

Шукайте жінку-2
18 травня 2014, 10:01 Друк

2014-05-18-PutinПродовження (початок ТУТ).

Стенограма закритої наради керівництва північного сусіда (Скорочено. Деякі висловлювання учасників не друкуються з відомих вам причин).

Присутні: інформація відсутня.

Місце проведення: державна таємниця.

В.В.: Панове! У нашого західного сусіда виникли серйозні проблеми. Серйозніш не буває.

Всі: Та ти шо?!

В.В.: Я не перебільшую, навіть применшую. Бо до цього часу інформацією не володію. Переказую зі слів Фьодорича. Їхню столицю заполонили бендерівці. Знову Майдан зробили, але вже обнесли барикадами. На головній площі ходять із своїми топірцями, коломийки співають та хороводи водять. Час від часу штурмують Верховну Раду та Кабінет Міністрів. Фьодорича так налякали, що він до свого друга у Ростов втік.

Жирік: Подонкі! Патронів не жаліть! Я казав про це нашому другові ще раніше. Та і яка може бути Україна? Це Львів та Закарпаття. А інше – це ісконно руські землі. Незрозуміло як вони були віддані Україні.

В.В.: І я про те ж. Та й із Союзу вона вийшла не зовсім законно.

Мішуткін: А Крим взагалі був відданий з похмілля. Проснувся тодішній Перший з бодуна, та й підписав Указ, не читаючи.

В. В.: Тому я і зібрав вас з тою метою, щоб допомогти Фьодоричу. Які у кого будуть пропозиції?

Почалися пропозиції, які перейшли у серйозну дискусію. Жирік за давньою традицією наливав у стакан воду та плескав кожному з присутніх у лице, при цьому промовляючи свою знамените «подонок». Мішуткін, якого цілком задовольняла роль «другого», тихенько дрімав під цей шумок. Шойгін витяг карту України, з пакета купу олов’яних солдатиків, танків та іншої військової техніки, почав вибудовувати можливі способи допомоги. Десь загубився один літак та два БТРи (видно онуки гралися та забули покласти). Але міністр поки що справлявся і без цього.

В. В. тим часом відрив ноут, подарований напередодні китайським лідером, ввів у пошуковик «видатні завойовники світу», став перечитувати. Чінгісхан, Наполеон, Петро І, Сталін. Подумав: цих йому не переплюнуть. От Петро І прорубав вікно у Європу. А як В. В. зачепиться з Україною, то це вікно надовго, а може і назавжди для нього закриється. Сталін виграв війну. В. В. може почати війну, а от чи виграє? Хто зна. Ну ладно, про це хай думають його стратеги. Я подумаю про приємніше. І тут пригадалася сердита гімнасточка. Ох і розсердилася. Нічого, я її заспокою. Так. Крим. Там вже наші є, трохи піднажати і Крим відіб’ємо. Народ назве мене визволителем. Присвоять друге прізвище Кримський. Ану: В. В. П. – Кримський. Ні, не звучить. А якщо Таврічеський? Ні, було вже. Треба щось грандіозніше. До Криму треба добавити ще щось. В. В. глянув на карту, де Шойгін пересував солдатиків та техніку. О! Південний Схід! Це ідея! І до Придністров’я близько, і землі скільки добавиться. Це вже точно Аліна зрадіє. Так, як же називається ця земля? Малоросія. Ні, не годиться. Треба якось по новому назвати. Придумав: Новоросія! Тепер мене називатимуть В. В. П. – Новороський. Оце вже звучить. Треба кінчати обговорення та робити резолюцію.

В. В.: Так, все, досить. Будемо підсумовувати. Я як Верховний Головнокомандуючий думаю почать із Криму. Там у нас є база. Шойгін, скільки там солдатів у нас є?

Шойгін: Тисяч з двадцять набереться.

В.В.: А тепер будемо говорити, що там немає жодного нашого солдата. Назвемо їх зеленими чоловічками. Так, для секретності. Вони і наші, і не наші. Кримська самооборона. Треба завезти у кримські воєнторги камуфляж наший, екіпіровку, автоматів та гранатометів побільше. Це тож Шойгін займеться.

Шойгін: Так вже давно воєнторгів немає.

В. В.: Так відкрийте!

Жирік: Ти, Шойгін, як прізвище змінив, то геть на руського став похожий. А може підкинуть їм ще й пару ядерних боєголовок?

В. В.: Не треба, ще загублять десь. А от бронетехніки треба підкинуть. І спровокувати воєнні дії. Тактика така: ставите поперед себе гражданських, за ними зелені чоловічки, а позаду вже наші. І так викурюєте їх з військової частини. Зробіть все можливе, щоб почалася стрілянина. Тоді ми з метою захисту руськаязичного населення вводимо свої війська у Крим, а виводимо аж у Придністров’ї.

Мішуткін (спросоння): Так це ж вже агресія! І мирних людей ставили поперед себе фашисти у другу світову!

В. В. (різко): Нам треба захищать свій народ! І напівмір тут не повинно бути. Діять швидко і жорстко. Мюллєр, як справи з розрахунками за газ? Ми їм підняли ціну?

Мюллєр: Підняли вдвічі. Не платять.

В.В.: Підніміть ще. Перекрийте кран. Передоплату поставте.

Мюллєр: Піднімали. Ставили передоплату. Сміються. Кажуть, літо надворі, нашо нам ваш газ. Подавіться ним. А кран перекрить не можемо. Труби старі. Не дай бог, прорве десь. Тоді не руськоязичних рятувать прийдеться, а самим лижі вощить.

В. В.: Добре, з газом підождемо. Хай поки що палять. А ми на Крим та Південно-Східну Україну напрям тримаємо. Шойгін, щогодини мені доповідать про перебіг військових дій. Мішуткін, кожну навіть найменшу перемогу святкувать військовим салютом та криками «Ура!». Кісєльов-Кампотов, тобі зробить таку пропаганду по всіх ЗМІ про наші миротворчі акції, щоб кістки Геббельса тричі перевернулися там, де вони лежать. А я зараз подзвоню Фьодоричу, порадую його.

В. В. витягує китайський смартфон, шукає імена. Фьодорич у нього був під кодовим ім’ям «Той, хто сидів». Набрав номер, виклик пішов.

В. В.: Алло, Фьодорич. По твоєму питанню перетирали. Все буде нормаль. Всю державу не відіб’ємо. Але всі руськоязичні будуть твої. Вистачить?

Фьодорич: Та вистачить, мені у Криму було б досить. А якщо ще й Одесу та Донбас, то взагалі лафа. Тільки якби бендер не було.

В. В.: Не буде, зуб даю. А тільки підкажи, як ще можна дестабілізувати ситуацію? Може фанів залучити?

Фьодорич: Ні, фани не підуть. Мої агенти донесли, що вони об’єдналися. То раніше на футболі билися клуб на клуб. А це на початку гімн співають.

В. В.: Наш?

Фьодорич: Та ні, державний.

В. В.: Нашої держави?

Фьодорич: Та ні, їхньої. А потім ше разів зі сто кричать «Слава Україні!»

В. В.: А у відповідь?

Фьодорич: «Героям слава!». І ще щось співають у паузах. Цитую: «Хутін пуйло, ла, ла, ла!»

В. В.: А це що?

Фьодорич: Не знаю. Може зомбують їх так. На тому майдані наколоті апельсини давали. А це видно неврожай. То рішили так зомбувать.

В. В.: Треба й собі таке зробить. Тіпа зомбувать словами. А то горілка скоро закінчиться. А на лозунги не всі вже реагують. Ну добре, буду кінчать, бо гроші на рахунку закінчуються. А ти готуйся до інавгурації.

Промову добре вивчи, бо вже підказувать не буду. Пока.


Сергій Зінченко


AddThis Social Bookmark Button  Порекомендувати друзям
 

Коментарі  

 
#2 автор 19.05.2014 21:08
Леся Українка. Щоб не плакать, я сміялася! На те ми й українці, що навіть під час найстрашніших випробувань не втрачаємо здорового глузду.
 
 
#1 Степан 18.05.2014 10:53
Было бы смешно, если бы не было так... печально. www.youtube.com/.../
 

Додати коментар

Якщо Ви знайшли у тексті статті помилку, виділіть її та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter

Коментарі публікуються у відповідності до правил попередньої модерації (читати)

  


Ви на сторінці: Головна ПРОЕКТИ Зенітка Шукайте жінку-2