Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

Шукайте жінку (закінчення)
29 травня 2014, 14:19 Друк

2014-05-29-PutinПродовження трилогії. Початок: перша частина, друга частина.

Із перехоплених телефонних розмов.

 

 

Розмова перша: В. В. – Гоблінов.

В.В.: Як там у вас у Криму справи? Тільки не про погоду говори, а про справи? Чи всі військові частини противника захопили?

Гоблінов: Ні, поки що жодної.

В. В.: Як це так? Шойгін вже готує наступ на схід, а ви там мнетеся. Скільки у вас нашого війська? Ой, я обмовився. Зелених чоловічків?

Гоблінов: Тисяч з двадцять.

В. В.: Отож, а ви не можете закінчить операцію. Ви так же робите, як я казав? Ставите попереду жінок і дітей, а за ними визволителів?

Гоблінов: Точно так!

В. В.: А вони?

Гоблінов: Співають державний гімн і ходять з державним прапором.

В. В.: З нашим?

Гоблінов: Та ні, з нашим. Чи то, вибачаюся, з їхнім. Давайте вже референдум робить, бо я вже геть заплутався. Чи я ваший, чи не ваший. А ще вони рок-концерти роблять та з зеленими у футбол грають.

В. В.: І з яким рахунком наші виграли?

Гоблінов: Та ні.

В. В.: Що, нічия?

Гоблінов: Та ні.

В. В.: Програли 0:1?

Гоблінов: 0:4.

В. В.: Піддалися. А ви кричали їм «Здавайтеся»?

Гоблінов: Кричали. І не раз.

В. В.: А вони?

Гоблінов: А вони кажуть, що руські не здаються.

В. В.: А ми тоді хто?

Гоблінов: По різному кажуть. Окупанти, агресори, фашисти. Тільки Жирік і Кісєльов-Кампотов славлять нас як визволителів.

В. В.: Тоді дійте швидше, щоб і інші про вас таке казали.

 

Розмова друга: В. В. – Шойгін.

В. В.: Доповідай, тільки коротко і без «однако».

Шойгін: Зразу все йшло по плану. Захопили опорні пункти, розвернули оборону, поставили барикади. Народ повалив. Особливо тоді, як від вас «Камаз» грошей приїхав. У чергу ставали на барикади записуватися.

В. В.: Я вам ще машину наших трикольорів передаю.

Шойгін: Краще хліба, бо у нас кінчається.

В. В.: А чого це так?

Шойгін: Ополченці, як тільки получили зброю, почали ходити по магазинах та проводити конфіскацію товарів для потреб оборони. Спочатку всю горілку забрали, потім все інше. То як буде можливість, то передайте хліба.

В. В.: Скажу Кісєльову-Кампотову, щоб у ефір це викинув, що нова влада морить людей голодом. А так все по плану?

Шойгін: Було, поки АТО вони не почали.

В. В.: А що ж воно таке, це АТО?

Шойгін: Погано, однако. Шибко стрілять стали.

В. В.: Я ж просив, щоб по нашому говорив. А то знов прізвище поміняєш. А за ним і посаду. Знову у МЧС підеш. Хто стріляє? Наші?

Шойгін: Та ні, їхні. Спочатку в повітря, а потім і нижче. Ще й попадають. А один з олігархів їхній от до чого додумався: за одного нашого він платить десять штук зелені.

В. В.: Той що? І ми платимо.

Шойгін: То, що наші зелені роблять. Вдень воюють на барикадах, а вночі ловлять один одного і здають за гроші. А тут ще таке було: заїхали мої на вулицю, а вийшли дві молодиці, руки в боки і давай «Що ви тут їздите, курей лякаєте, дітей будите». Мої автомати навели, а вони грудьми тільки раз вперед! Моїх і відкинуло аж за машину.

В. В.: Ну, добре. Бачу, що погано. Але ти держись. Не показуй виду, що погано. Подзвоню Фьодоричу.

 

Розмова третя: В. В. – Фьодорич.

В.В. відкрив пам’ять китайського смартфона. Вкотре розсердився на прес-секретаря: знову Піскін (пишеться із м’яким знаком, але редактор щоразу видаляє) поміняв імена. В.В., як колишній КГБіст (хоча, хіба бувають колишні КГБісти?), кожному абоненту присвоював оперативний псевдонім. Так Мюллєр записаний як «гестапо», про Фьодорича знаєте. Але Піскін (з м’яким знаком) час від часу змінював псевдоніми. От і знову покопався у телефоні. Там, де була записана Перша, стояло - Перша Перша, напроти Гімнасточки – Друга Перша. Той, хто сидів, став Перебіжчиком, Комуніст став Нашим, а Олігарх Укр. – Ненашим. Насилу розібрався з новими іменами. Набрав Фьодорича.

В. В.: Слухай, проблеми на Сході. Ти сказав, що у тебе там все проплачено років на п’ять наперед. А воно щось не видно. Олігарх твій, за якого ти клявся, як за себе, вже виступає за єдину неділиму.

Фьодорич: Та не може бути! Я, правда, вже тиждень телевізора не дивлюсь. У нову хату перебрався, ближче до тебе. То зараз ремонт роблю. Але ж він був серйозним пацаном. А інші?

В. В.: Інші ще раніше перекинулися. Зараз терміново гімн ваш вчать. Так що зі Сходом проблема. Один Крим тільки відбили.

Фьодорич: А куди ж шахтарі відпочивати їхатимуть? Крим – це вже ж закордон?

В. В.: Та хай їдуть до мене у Сочі. Я там Олімпіаду провів, таку інфраструктуру відгрохав. А що твоїм шахтарям треба, півстакана накотив, і у воду. Та я сам їм наливать буду, нехай тільки їдуть. А у вашому Криму така антисанітарія розвелася, що хіба там відпочивать можна? Так що Сочі і тільки Сочі.

Фьодорич: То, може, не півстакана, а цілий? Земляки все ж.

В. В.: Ні, як буду щедрим, то для своїх не вистачить. А це у нас серйозний засіб впливу. Так що держись там, збирайся на Крим.

 

Розмова четверта: В. В. – Мішуткін.

В. В.: Слухай, як там з газом? Платять?

Мішуткін: Поки що ні.

В. В.: Ціну підняли? Передоплату? Лякали відключенням?

Мішуткін: Все робили, результату немає. Кажуть, проведіть переоцінку, тоді може і заплатимо.

В. В.: Тоді закрийте кран, і хай купляють у Європі. А ми і туди давати не будемо.

Мішуткін: А не лопне труба? Стара все ж таки. Ще Ілліч прокладав.

В. В.: Якщо раніше не лопнула, то витримає. Перекривайте.

 

Розмова п’ята: Мюллєр – В. В.

Мюллєр: Шеф, все пропало!

В. В.: Що пропало?

Мюллєр: Труба лопнула, газ свище у атмосферу. Може вибухнути.

В. В.: Які заходи прийняли?

Мюллєр: Заборонили курить та користуватися відкритим вогнем у радіусі ста кілометрів від місця аварії. А самі чекаємо, поки газ вийде. Потім будемо латать.

В. В.: Ну добре, латайте.

 

Розмова шоста: Мішуткін – В. В.

Мішуткін: Шеф, біда!

В. В.: Та знаю, Мюллєр дзвонив. Залатають, і все нормально буде.

Мішуткін: Та ні, більш страшніша біда.

В. В.: Що, бандерівці у нашій столиці?

Мішуткін: Та ні бог милував, але не знаю навіть, як доповідати.

В. В.: Доповідай, як є.

Мішуткін: Тоді доповідаю. Брага скисла.

В. В.: Що, вся?!

Мішуткін: На всіх заводах. Газ відключили. Вона і скисла.

В. В.: А стратегічний запас?

Мішуткін: Сам перевірив, кожну цистерну. І краплини немає. Все украли.

В. В.: Оце дійсно біда. Слухай, з якою державою у нас ще збереглися дружні відносини?

Мішуткін: Є якась у Африці, але там переворот був недавно. І до влади прийшли людожери.

В. В.: Слухай, людожери - це краще, ніж наші тверезі обдурені мужики! Збирай речі, найближчим рейсом тікаємо!

 

Епілог (записано із супутника).

Сто перший кілометр від столиці сусіда. Далека глибинка. Бур’ян, болото, безлад. Взагалі все на «б». На колодці сидять троє мужиків.

Назвемо їх Іванов, Петров, Сидоров.

І.: Да, наробили ділов.

П.: Ох, і стидно, ніколи так стидно не було.

С.: І як ми могли до такого додуматься?

І.: Це ж треба, жили по сусідськи, нормально жили, а тут таке вчудить.

П.: Ми ж у них Крим по живому відрізали.

С.: Та що там Крим, пів держави хотіли відірвать.

І.: Та ще й дали дозвіл нашому В. В., щоб армію туди ввів!

П.: А бойовики наші там терор робили!

С.: А їхніх злодюг наші пригріли.

Хапаються за голови, стогнуть.

І.: У вас там хто?

П.: У мене кум.

С.: У мене брат.

І.: А у мене сват!

П.: А мій кум таку наливочку робить!

С.: А у мого брата виноградник, такого вина надавлює!

І.: А мій сват самогоночку варить, куди тій казьонці!

Сидять журяться.

П.: Що будемо робить?

С.: Проситься треба, може, пробачать.

І.: Я б на їх місці не пробачив би ніколи. Але давайте дзвонить.

Витягують телефони, дзвонять.

 

Сусіди: Алло!

Наші: Що треба?

Сусіди: Пробачте нас. Простіть. Самі не відали, що чинили.

Наші: А це що, прозріли?

Сусіди: Прозріли, побачили, якого лиха вам наробили. Та то і не ми по суті. В. В. зі своїми холуями. Ми, що нам кажуть, робимо та піддакуємо.

Наші: А своя голова де?

Сусіди: Ой, не питайте! Простіть!

Наші: Ми простимо, а ви знову ножа нам у спину?

Сусіди: Та ні, ми вже порозумнішали. Ідіть собі у Європу, може й ми за вами слідом. Тільки простіть. А ми вам газ безплатно давати будемо.

Наші: Топіть ним самі. Ми свій добуваємо. У нас він екологічно чистий і вогнебезпечний. Так що газом ви не відкупитеся.

Сусіди: То ми вам Крим повернемо.

Наші: Він вже й сам вертається. Там теж прозріли. Каються, що дурниць наробили.

Сусіди: А Кубань не хочете?

Наші: Хіба що з Зеленим Клином, Ростовом та Таганрогом. Ще можна трохи Тюмені. Там сімдесят відсотків наших.

Сусіди: А потім пробачите?

Наші: Ви думаєте купить нашу милість? За ваші землі то ми так, підсміялися. Референдум проведемо. Захочуть, нехай приєднуються.

Сусіди: А потім вибачите?

Наші: Як вернете нам наших злодюг – казнокрадів, та тих, хто хлопців наших вбивав та терор чинив, тоді подумаємо.

Сусіди: А може ми їх самі? А вас же смертної кари немає. А ми їх раз, два і в розход. Можемо голову відрубати, четвертувати, колесувати.

Наші: А ми їх судить не будемо. Ми в турне їх відправимо. У ті села, міста, де Небесна Сотня спочиває, де хлопці, на Сході загиблі, лежать. І народ скликати будемо. І нехай слухають Стрілки, Бєси, Гестапи та Абвери, що про них люд думає. Це буде сильніше, ніж Нюрнбергський процес.

Сусіди: А потім пробачите?

Наші: Як передасте ще ваших Жиріка і Кісєльова-Кампотова.

Сусіди: Ми б і самі з ними поквиталися б? Смоли гарячої чи свинцю залили б у їхні брехливі пельки.

Наші: А ми зробимо по іншому. Пані Фаріон доручимо їх. Щоб «Кобзаря» вивчили. Наш Гімн. А якщо ще й «Слава Україні!» кричать навчаться з легким львівським акцентом, тоді взагалі реабілітуємо. Так що думайте!

 

Слава Україні!

 

Сергій Зінченко


AddThis Social Bookmark Button  Порекомендувати друзям
 

Додати коментар

Якщо Ви знайшли у тексті статті помилку, виділіть її та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter

Коментарі публікуються у відповідності до правил попередньої модерації (читати)

  


Ви на сторінці: Головна ПРОЕКТИ Зенітка Шукайте жінку (закінчення)