Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

Розсошенці. Історія села, що зникає...
11 січня 2016, 20:33 Друк

Зникаючі села над Тясмином. Бузково-бузинові хащі на дворищах, переламані сволоки хат, віхті гнилої соломи на стрісі, порожні зіниці вікон, оббите дощами около, розвалені печі, старі світлини, пожовтілі листи під ногами. Пустка. Але варто лише на мить завмерти, прислухатися, і можна відчути подих історії.

Сміється немовля в колисці. Натрудженими, виробленими руками господар ріже запашну святкову паляницю. У коралях з дукачами, вишиванці з підтичкою під картатою плахтою, чобітках-чорнобривцях ставна русява молодиця запалює лампадку на покуті під образами. Знадвору у відчинені двері долинає розлога, як сам Дніпро, і сумна, як вечорова зоря, пісня. Скрипить журавель над криницею. Перегукуються півні…

Помирають села над Тясмином. А ще століття тому вони були повнолюдними, а їх мешканці – залюбленими в красу рідного краю, мелосу і слова, упертими і вільнолюбними, рішучими і бунтівливими.

Помирають села. “Ніхто не заплаче по бурлацькому тєлу – ні брат, ні сестра”. Заплакав би товариш, як у пісні співається, так нікому плакати. Осліпли владці. Німують історики. Мовчать етнографи. Покинуті і самотні помирають села. Пройде ще якийсь десяток років, і не залишиться від них і сліду. Згинуть, як обри.

З давніх часів понад Тясминською заплавою і піщаними дюнами пролягав шлях у напрямку теперішніх Черкас. Дорога була надзвичайно складною, особливо коло Чигирина, адже “тут пісок був на глибину людського зросту, і коні наші падали від змучення. І всі околиці сього міста такі ж піскуваті”. Але це не ставало на заваді упертим подорожнім. Цілком імовірно, що зупинялися на цьому шляху торгівці “із варяг у греки”. Про це свідчать численні знахідки римських і візантійських монет.

Активне освоєння Притясминських земель відбувається в середині XVII століття, коли Чигирин стає столицею козацької держави. Про значну кількість поселень по дорозі до Чигирина пише Павло Алепський: “Не пройдеш віддалення (…) (з годину дороги), як здибаєш на дорозі 10, 8 або хоч 5 сіл – се на самім великім шляху, а направо і наліво від них – без числа”.

В одному з переказів, записаних на Чигиринщині, розповідається, що навколишні села “заселяли втікачі від панського гніту, які звернулися до гетьмана з проханням про притулок. Хмельницький відповів: “У мене риби хватить, землі – хватить, живіть”. Микита Ключник – циган – осів в Розсошинцях (під Чигирином), збудував кузню, в якій виготовляв зброю для загонів Хмельницького”. “Ще давно, мені мати розказувала, – згадує жителька с. Розсошинці Єгорова (Маслак – дівоче) Тетяна Аврамівна, – тікали із-за Дніпра до Богдана люди. Тут їх Богдан при цей. І який утік, шо звали Розсошка. І од того время звали Розсошинці. Там, на тій стороні (по той бік лісу, біля Тясмину – авт.) стояла козацька капличка. Там садок такий давній-давній тепер”. Але, швидше за все, топонім “Розсошинці” походить від слова “розсоха” – розгалуження двох гілок, роздвоєння на кінці якого-небудь предмета, у даному випадку – роздвоєння, розсоха річок Тясмину і Ірдинки.

Населені пункти ці були зруйновані під час Чигиринських походів 1677, 1678 років.
Чергова колонізація Надтясминня відбувається вже з кінця XVII століття. Незважаючи на ряд міжнародних договорів, відповідно до яких землі Чигиринського полку повинні були залишатися пустелею, у проміжках поміж походами, війнами і битвами відбувається відбудова краю. Але тепер освоєння земель здійснювали переважно, не вихідці з Галичини, Литви, Польщі чи Волощини, а втікачі з Лівобережжя, де з початком діяльності Малоросійської колегії посилився соціальний гніт, зросли податки.

Тенденція переселення з лівого берега Дніпра на правий знайшла відображення і в місцевих переказах. Житель с. Розсошинці Шапошник Петро Потапович розповідав: “Першим поселенцем в Розсошинцях був Шовковус із Вереміївки (Полтавщина – авт.). Посварився з паном і волами приїхав з двома синами і поселився над Тясмином, де Менжерівка – місто непрохідне було, плавні Тясмину. Там же ховались і гайдамаки”.

Отож, переважно, утікачами з Лівобережної України, “переселенцями Задніпровськими” на початку XVIII засновані села Розсошинці, Мордва (тепер – Красносілля) і Погорільці.

У зв’язку зі стрімким зростанням у середині ХІХ століття кількості жителів вказаних населених пунктів тут гостро постала проблема малоземелля. Якщо в середньому на душу населення в Чигиринському повіті припадало 6,8 десятин придатної для обробітку землі при її середній ціні 37 – 66 крб. за десятину, то у Розсошинцях – лише 2,14 десятин.

Капіталізація промисловості і сільського господарства зумовила швидкі темпи розвитку млинарства. На початку ХХ століття було сім млинів у Розсошинцях.
Наявність Тясмину зумовлювала розвиток у прибережних селах рибальства. “Риби багато ловили. Верші, в’ятері ставили. В’юни, щуки, карасі, явдішки, лини”.
У 1741 році у Розсошинцях проживало 300 осіб, у 1808 – 935, 1864 – 840, 1875 – 1490.
Малоземелля і бідність штовхали жителів Притясминських сіл до радикальних дій. У травні 1875 року Київський губернатор Гессе писав: “Нащадки колись вихідців із-за Дніпра, що належали до козацького стану, вони зберегли буйний відтінок в своєму характері, мало поваги, сміливі у відповідях і дуже вперті”.

У лютому 1873 року почалися заворушення в с. Трушівці і охопили майже 27 населених пунктів Чигиринського та Черкаського повітів, у тому Розсошинці. У 1875 році селяни знову відмовилися приймати люстраційні акти і платити нараховані на них платежі, а також недоїмки з 1873 року. За люстрацією, селяни Розсошинець мали сплатити 1302,52 крб. податків. Селяни вимагали знизити платежі, здійснити черговий переділ відведеної їм чиновниками землі та погрожували насильством і кровопролиттям. У ході заворушень жителі Розсошинець виявилися здібними агітаторами. Так, у вересні 1875 року у Суботові “дело шло спокойно, пока не явились четыре крестьянина из с. Розсошинец (Ефим Шутенко, Павло Герасименко, Григорий и Семён Шапошники), которые начали подговаривать суботовских не платить податей, пока не дадут по 5 десятин на душу”.

Улітку 1875 року в села над Тясмином були введені регулярні війська. Водночас, уряд призупинив дію указу про переведення селян на общинне землекористування і погодився на перегляд люстраційних актів.

Селянським рухом на Чигиринщині зацікавилися революційні народники. У 1875 році Стефанович побував у Чигиринському повіті, де розпочалося створення таємної організації. Наприкінці квітня 1877 року відбулася перша зустріч Якова Стефановича та Івана Бохановського зі старостами й отаманом у с. Розсошинці. За словами Льва Дейча, “багато вартових охороняло шлях і ту клуню, де мали відбутися збори. Лише на 10-ту годину вечора зібралися старости з 28 сіл разом з отаманом Олійником та його помічником”. Упродовж травня – серпня у Смілі, Крилові та Києві відбулися ще три зустрічі народників зі старостами і отаманом. Влітку 1877 року в Таємних дружинах було вже 1000 чоловік із 12 сіл Чигиринського повіту. Не пізніше 1 жовтня 1877 року планувалося підняти повстання. Але випадково, з розповіді 70-річного Олександра Леухіна влада довідалася про таємні сходки селян. Почалося розслідування та арешти. До кінця року поліцією було допитано 950 звинувачених та 150 свідків.

У 1917 році жителі Розсошинець взяли активну участь у формуванні місцевих загонів Вільного козацтва та Куріня Червоного Козацтва під керівництвом Свирида Дементійовича Коцура.

Упродовж 1917 – 1926 років, незважаючи на тривалий період розрухи і воєн, демографічна ситуація в регіоні залишалася стабільною. Втрати населення у результаті військових дій, голоду 1921 року, хвороб і природних смертей компенсувалися високою природною народжуваністю. У 1917 році в Розсошинцях проживало 1606 осіб, у 1919 – 1467, у 1926 – 1742. Лише голодомор 1932-1933 років, репресії і ІІ світова війна сформували негативну демографічну тенденцію. Село почало вимирати. Піщані кучугури між Тясмином і трасою у 1950-1970-х роках були заліснені сосною. Після спорудження нової магістралі Черкаси – Чигирин у степу мешканці почали масово покидати старе село і селитися понад трасою. На початку 1990-х понад Тясмином були зруйновані людьми і часом.
У 1995 році кількість жителів Розсошинець складала 242 особи.

Олександр Солодар

Джерело: Рідна Черкащина.


AddThis Social Bookmark Button  Порекомендувати друзям
 

Додати коментар

Якщо Ви знайшли у тексті статті помилку, виділіть її та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter

Коментарі публікуються у відповідності до правил попередньої модерації (читати)

  


Ви на сторінці: Головна ТЕМИ Місцеві новини Розсошенці. Історія села, що зникає...