Ремарка: наш погляд на події

За чесну владу

«Турбовибори» – реальна альтернатива майданам
28 листопада 2014, 14:48 Друк

Юрко Колючка, «Асамблея організацій малого та середнього бізнесу»

Громада обирає владу… Ця, на перший погляд, безневинна процедура насправді пов’язана з неабияким ризиком – бо не раз той, хто отримував владні повноваження (контроль над силовиками, фінансами та пропагандою) використовував їх для усунення конкурентів та увічнення свого панування. Прикладів більш ніж достатньо – від тиранів Стародавньої Греції до диктаторів ХХ-ХХІ століть, які приходили до влади законним шляхом, після всенародних виборів: Муссоліні, Гітлер, Чавес, Лукашенко…

Технологія  узурпації влади давно відома. Ще Платон у ІV віці до н.е. писав, що «коли з’являється тиран… він виростає як ставленик народу», «не шкодує обіцянок,… звільняє людей від боргів, роздає землю народові й своїй свиті». На перших порах тиран – борець із засиллям знаті та багатіїв, захисник інтересів простого народу. Надалі ж, зміцнивши свою владу, він цими інтересами нехтує. А привід для нехтування завжди знайдеться: «у всьому винні вороги», «війна»…

Пролітали тисячоліття. Змінювались звичаї, назви країн та правителів – фараон, імператор, король, князь, хан, падишах, фюрер, генсек, хунта чи врешті-решт «пахан» місцевої банди... Незмінним залишалось: концентрація влади та пригнічення громади.

Чи випадкова така стійка закономірність?! Видимо в самій природі людини закладена програма дій, яка сприяє стрімкому зосередженню влади в руках правителів. Програма, відповідальна за ту властивість людини, яку такі різні мислителі як Макіавеллі, Гоббс, Руссо, Гегель, Фрейд називали «егоїзмом», Ніцше – «волею до влади», а видатний біолог Конрад Лоренц – «агресією».

Егоїзм – вкрай необхідний компонент усього живого. Він обумовлює конкуренцію між особами, відбір кращих і, тим самим, запобігає генетичному виродженню й забезпечує прогрес та самозбереження людини як особи так і виду. На жаль, нічим не обмежений егоїзм правителя зазвичай суперечить інтересам громади.

Прояснити механізм концентрації влади можна з допомогою термінології воєнних аналітиків – тих, які в 30-х роках ХХ століття передбачали, що майбутня війна (названа потім другою світовою) буде «війною ресурсів і моторів».  «Моторами» вони називали, у першу чергу, літаки та танки.

Чим зручні ці терміни? Тим, що передумови для перемоги в конкурентній боротьбі (за військову перемогу, владу чи бізнес) розподіляються на дві великі групи:

- ресурси: природні (земля, корисні копалини); матеріальні; фінансові; інформаційні…;

- мотори – усе те, що дозволяє отримати та використовувати ресурси: збройні сили, суди та поліція; виробничі потужності; організація суспільства та пропаганди; рівень науки та культура населення; авторитет лідерів; фанатична віра…Свої мотори  протидіють моторам суперника. Сама ж розбудова моторів потребує затрат ресурсів.

Прийшовши до влади, правитель отримує у своє розпорядження ресурси громади, а це дозволяє нарощувати його «мотори влади» до такого рівня, щоб забирати у громади все більше ресурсів. Якщо ресурси чи мотори досягають «критичної маси» починається лавиноподібний (із позитивним зворотним зв'язком) процес концентрації влади. Як приклад: гроші – влада – гроші+ –  влада + – гроші++ …

Висновок 1. Накопичення у одних руках надмірних ресурсів (олігархія – зрощення влади та міліардерів) чи надмірних моторів (військова хунта) веде до надконцентрації влади та до обмеження свободи конкуренції – джерела прогресу громади.

А чи не може протидіяти егоїзму таке шляхетне явище як альтруїзм? Є ж люди милосердні, є мученики за віру, борці за ідею. Однак комуністичний експеримент показав, що зневага до егоїзму – це поразка. Навіть жорстка диктатура не досягла масового альтруїзму – «сумлінної праці на благо суспільства». І не дивно: людина народжується егоїстом, а альтруїстом стає лише в результаті тривалого виховання.

Висновок 2. Громаді не варто сподіватись на «доброго царя» чи депутатів-філантропів. Швидше рано ніж пізно, вони починають більше дбати про свої, а не громадські інтереси.

Усе відбувається ніби само собою - подібно до того, як діє людина, що заблудилась у лісі й хоче вийти з нього. Вона намагається прямувати в одному напрямку. Але коли не видно ніяких орієнтирів (густий ліс або туманна погода), то насправді  вона починає рухатись по колу - бо у кожної людини кроки правою ногою іншої довжини ніж кроки лівою ногою.

Футбольного матчу в басейні не провести

Механізм, який запобігає узурпації влади винайшли стародавні греки. Це відома всім demo-kratia – «влада народу». Зокрема, в місті-державі Афіни вживали такі її елементи:

- найважливіші  рішення приймали на загальних зборах громадян;

- посадових осіб щорічно змінювали за жеребом - щоб влада не встигала концентруватись.

Менш відомо те, що в Афінах обмежувалась величина земельного наділу – це запобігало надконцентрації ресурсів у небагатьох, а право громадянина на особисту зброю запобігало надконцентрації моторів (силових структур). Це сприяло тому, що в Афінах влада народу тривала майже 180 років.

Класичним сучасним засобом протидії егоїзму правителів є поділ влади на три незалежні гілки: виконавчу, законодавчу та судову, які взаємно контролюють одна одну і не дають концентрувати всю владу в одних руках – так званий принцип стримувань та противаг, що з 1787 року ефективно діє в США.

Принцип успішно працює в різноманітних сферах. Взяти, для наочності, футбол. Під пильним тренерським оком гасає по зеленому газоні виконавча влада. Виконує фінти, штрафні, кутові. Поряд посвистує суддівська влада. Ну а законодавці – у надрах футбольних федерацій, встановлюють правила проведення змагань.

Футбол – це давній, стабільний та бізнесово вигідний проект. Правила цієї гри, які, по суті, є «Конституцією футболу», ухвалено ще в 1863 році.

Інший тип проекту: хазяїн замовляє будівельні послуги. Влада: виконавча – виконроб із бригадою будівельників; законодавча – фахівці з будівельних норм та правил; судова – судові установи. Це новостворений проект і для нього конче необхідні додаткові складові:

- виборча  влада – хто і як вибирає конкретну бригаду з-поміж інших;

- установча («конституційна») влада – вибирає проект і укладає договір із бригадою.

До речі, положення про виборчу та установчу гілки влади є в конституціях ряду країн, а в Тайвані існує ще й екзаменаційна влада – там чиновників призначають за результатами екзаменів.

А як справи з розподілом влади в Україні? У Конституції записано, що «єдиним джерелом влади в Україні є народ», отже народ  – «хазяїн» держави та всіх гілок влади.

Насправді ж Верховна Рада (себто законодавець) сама, без участі «хазяїна», створює та затверджує систему виборів (виборча влада), Конституцію (установча влада), встановлює собі зарплату, має виключне право змінювати закони, а достроково відкликати її неможливо.

На біду, наші законодавці та суди, на відміну від західних, ще й надто залежні від виконавчої влади. Причина – на Заході інша «політична матриця», а саме: бізнес відокремлено від влади; більшість населення – середній клас, який переважає й у парламенті; політичні партії з давніми традиціями; незалежне правосуддя; сильне місцеве самоврядування. Вказані компоненти матриці якраз і запобігають надмірній концентрації влади.

Висновок 3.  Не варто надіятись, як на панацею, на копіювання іноземних законів – вони розраховані на іншу політичну реальність. Не вийде провести футбольний матч у басейні.

 Отже замість поділу влади маємо зрощення трьох гілок влади, що веде до концентрації влади: величезних повноважень Кучми і майже диктаторських – в Януковича.  Однак у правителів України недостатньо ресурсів для повної, як у країнах Митного союзу, концентрації влади. Пригнічена громада стає мотором прискореної зміни влади. Достойних механізмів для цього немає, доводиться виходити на майдани.

Та Майдани змінюють лише владних персон, а не саму СИСТЕМУ влади.

Адже моментально реформувати її неможливо. Приміром, стандартні процедури для «лікування» зрощених гілок влади – це зміни в «політичній матриці» України: провести реформи судової та адміністративної системи; відділити бізнес від влади; досягти економічного зростання – лише тоді з'явиться численний середній клас; дочекатись повноцінних партій – тих, які пройшли цикл «влада – опозиція – влада».

Та чи можливі ці зміни в умовах зрощення та концентрації  влади, чи допустять їх ті, для кого найкращий бізнес – це близькість до влади, участь у корупції та "кишенькові" суди?

Виходить замкнене коло. Для переходу до нової Системи влади необхідні реформи, але швидко провести їх в умовах старої Системи вкрай важко.

То може прискорити лікування? Історія (древні Афіни, Флорентійська республіка) надає рецепт: засіб від концентрації влади – це регулярне щорічне переобрання влади.

Бо якщо твоя посада за рік перейде до іншого – можливо й до суперника, то не варто тратити сили на шикарний ремонт свого кабінету та хапати всі можливі владні повноваження.

Вказаний рецепт можна трактувати й так: посилити виборчу гілку влади як противагу до  трьох інших гілок для їх контролю та зміни Системи влади.

Майдан – це теж посилення виборчої влади народу –«голосування ногами та горлянками». Несанкціоноване, бо чинна виборча система не дає громаді належний вплив на правителів, у ній голос виборця – це просто п’ятирічний вклад на «рахунок» певного політика. Однак на відміну від банківського вкладу, де дії сторін чітко визначені, політик отримує широченні повноваження, а виборець лише розпливчасті обіцянки. Більше того, завтра політики можуть прийняти нові закони, які змінять сьогоднішній порядок. Зберуть конституційну більшість та й оголосять себе наймудрішими та обраними навічно... :)

А адекватних засобів впливу на них немає. Навіть на благополучному Заході, де партії та уряди прогнозовані, бо мають солідну «кредитну історію», тисячі людей не бачать іншого виходу, як протестувати на вулицях та площах США, Франції, Іспанії, Греції, Гонконгу.

 То доки ще стояти на Майданах?

Доки не з'явиться зручніший засіб тиску громади на владу ніж Майдан. Узаконений та регулярний – хоча б раз на рік, як у місті-державі Афіни. Де замість «голосування ногами» голосують виборчими бюлетенями, отримуючи задокументовані результати.

Таким чином, потрібно щось на кшталт щорічних виборів. Оскільки проводити кожен рік повномасштабні вибори мера чи депутата недоцільно, то достатньо мати легітимний механізм їх щорічного відкликання.

Перемігши на виборах, політик працює лише на себе чи владну вертикаль. Бо навіщо працювати на громаду, якщо від неї вже майже не залежиш? Інша справа – якщо завтра тебе можуть швиденько відкликати. Одразу зростає конкуренція, замість «тушок» приходять професійні політики. Раніше достатньо було коливатись разом із «лінією партії», а тепер, страшно уявити, змагання за кращі, ніж у інших, правила гри, що поліпшать життя громади. З'являються доморощені Монтеск'є і Медісони та надія на те, що «діждемося Вашингтона з новим і праведним законом».

Висновок 4. Для усунення дефектів «політичної матриці» України та подолання корупції варто збільшити вплив громади на владу, запровадивши відкликання виборних посадовців. Головною реформою має стати реформа виборчої системи, розроблена незалежними експертами та затверджена референдумом. Належно обмежений егоїзм влади стає корисним для громади.

Ідея відкликання вже витає в повітрі. За даними Соціологічної групи "Рейтинг", більше 80% громадян хочуть мати можливість відкликати депутатів.

Історик Ярослав Грицак: «Ефективні еліти з’являються, тільки якщо є тиск знизу». 

Paul Collier – відомий дослідник країн, що розвиваються, прийшов до висновку, що уряди, які часто проводять вибори мають значно кращу економічну політику.

Нанотехнології турбовиборів

Право на відкликання депутатів є, наприклад, у конституціях СРСР та сучасної Білорусі. Хоча, радше номінальне: реєстрація ініціативних груп, підписи за відкликання, їх перевірка та додаткове голосування – навряд чи можливі без сприяння влади. Реальна ж процедура відкликання посадовця має проходити так само просто як і процес його вибору.

Для цього пропонується система «Турбовибори».

Кожного року в «єдиний день виборів» – скажімо, остання неділя жовтня, проходять вибори.  Перший рік – вибори депутатів ВР, наступний рік – депутатів місцевих рад, ще через рік – президента, а в останній рік чотирьохрічного циклу – вибори мерів, суддів, шерифів. Усіх вибирають на чотири роки. У цей день виборці мають право відкликати осіб, обраних у попередні роки.

Таким чином, можна щорічно змінювати виборних посадовців усіх гілок влади. Приклад  роботи системи після виходу на «штатний режим» (див. ГРАФІК ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ): у день виборів президента в 2019 р. є можливість відкликати депутатів місцевих рад, мерів, суддів, шерифів та підтвердити свій попередній вибір депутатів ВР.

Важливо забезпечити пряме відкликання народного обранця, тобто відкликати його мають право лише ті виборці, які голосували за цього обранця. Для цього застостовують механізм таємного голосування із самоконтролем (ГСК).

Самоконтроль дає виборцю змогу слідкувати за своїм бюлетенем – тому сфальшувати результати голосування неможливо, а голосувати за відкритими списками – зручно. У ГСК використовують  бюлетені з відривною частиною – квитанцією, яка залишається у виборця для контролю та дає можливість через рік відкликати обранця.

Для відкликання народного обранця, виборець вкидає у спеціальну скриньку квитанцію від того бюлетеня, яким він голосував за даного обранця в минулому році.

Електорат виборчого округу постійно змінюється –   народжуваність, смертність, міграція. Тому квитанція чинна лише протягом наступного року, а через два роки проводять обов’язкові проміжні вибори  – підтвердження. Виборець отримує бюлетень із квитанцією та «підтверджує/не підтверджує» відкликання чинного обранця або вибирає серед тих, кого висунули кандидатами на заміну відкликаним обранцям.

Якщо рівень підтримки виборцями даного обранця опускається на 5% нижче мінімальної кількості голосів, необхідної для обрання на попередніх виборах, він втрачає свій мандат і проводяться позачергові вибори.

Як домогтися покращення виборчої системи?

Приклад тиску зверху. Нова Зеландія – успішна демократія, де в 1893 р. вперше у світі жінки отримали право голосу. Провідні партії країни визнавали, що виборчу систему бажано змінити, та нічого для цього не робили – а чого чіпати те, що й так дає владу? Ситуація змінилась лише після того, як у 1986р. відомі політики, профспілки та громадські організації утворили «Коаліцію за виборчу реформу», яка лобіювала проведення референдумів щодо нової виборчої системи. У результаті в 1996р.  мажоритарну виборчу систему було змінено на змішану систему (німецького зразка).

Приклад тиску знизу: 1836 – 1842рр. , збір мільйонів підписів за проведення виборчої реформи чартистами в Англії.

Висновок 5. Хочеш більше впливати на владу – тисни на владу.

Існує чимало способів поліпшення взаємодії суспільства та влади. У тому числі прості й відомі ще стародавнім грекам. Та, видимо, для наших законодавців усе, що не схоже на «раз на п’ять років постав галочку в бюлетені», складніше нанотехнологій.


AddThis Social Bookmark Button  Порекомендувати друзям
 

Додати коментар

Якщо Ви знайшли у тексті статті помилку, виділіть її та натисніть комбінацію клавіш Ctrl+Enter

Коментарі публікуються у відповідності до правил попередньої модерації (читати)

  


Ви на сторінці: Головна ТЕМИ Усяка всячина «Турбовибори» – реальна альтернатива майданам